Нереально файне життя

Ага, саме таке життя я імаю, але розумію те лише в проміжках між жалінням себе та жалінням світу в цілому. Ось, наприклад, вчора я ходила зі знайомою в кіно на «Хроніки Нанії», потім пішла до офісу, де працює Стьопка. Заварила собі міцної фінської кави з дюті-фрі, поїла шоколаду, посиділа в Неті, знайшла врешті, де робитиму афронарощення. Коханий тим часом дороблював відео-заставку і вже десь о сьомій ми вийшли з музичної школи імені Римського Корсакова (саме там, на п*ятому поверсі, знаходиться продюрсерське об*єднання «Арт-проспект», де робить мій хлопчик), по дорозі розділилися — я пішла до магазу купити щось поїсти, а Стьопа поки мав вигуляти собаку. Вдома повечеряли та засіли дивитися фільм «Горбата Гора», не додивилися, бо я шось знову захотіла їсти, розігріла учорашнє різотто, ми сиділи на кухні і жували його, слухали по радіо старий російський рок і мріяли про щасливе майбутнє — то наша улюбленна справа — мріяти разом. Потім, уже була десь перша ночі, ми пішли на прогулянку із собою, я гойдалася на гойдалці і ледь не відморозила собі дупу, а, прийшовши, відразу поснули, як суслики. Нехуйовий день, правда?

А от сьогодні. Я прокинулася, як завжди, близько одинадцятої. Сьогодні за планом у мене поприбирати в квартирі, посидіти вдосталь в Неті, послухати Карпу, підкачати дупу, приготувати вечерю, підготуватися до завтрашніх перевірок та навигадувати конкурсів на морську тематику для фірми Стьопи (у них там планується якийсь малобюджетний, на 10 тисяч рублів, захід на тему моря, а мене попросили помогти). Прикольно ж, нє? Сиди і радій!

А завтра? Я їду спочатку в одну Мегу (Дибенко), а потім — в іншу, на Парнас з метою перевірки якості обслуговування в салонах годинників. Робитиму вигляд, ніби обираю подарунок для коханого, а сама палитиму, чи все у них там добре. Потім, уже вдома, заповню анкету і отрмаю за це грошики. Таке от завтра я матиму.

Післязавтра ввечері ми йдем у клуб «Плейс» грати всю ніч у настільні ігри. Їх дуже багато, мої улюбленні — це «Сет», «Цитаделі», «Дженга», «Бонанза», але, зазвичай, ми намагаємося зіграти у найбільшу кількість ігор, які представлені у клубі.

А в суботу ми спатимемо цілий день після нічних ігрищ, а ввечері підемо на день народження маленького хлопчика, сина Стьопиних знайомих.

Вже в неділю я працюю адміном в хостелі, я вже про нього не раз тут, у блозі, здається, писала — так шо я чекаю на неділю сильно-сильно…

Очікування

Коли лишається близько години до моменту зустрічі. Ти чекала на це цілий день і не могла уявити, куди себе подінеш тут…одна…в хаті. Але час минув непомітно, ти як завжди нічого не встигла зробити корисного — а було стільки планів! Хоча, обробка фото у Фотошопі та спілкування Вконтакті — це, звісно, теж, дуже корисні справи! Тим більше на коханого чекатиме смачна вечеря — різотто та імбірний чай. Лишилося так мало часу… це те, заради чого минав весь цей день. Він прийде і ми цілуватимемося, їстимемо та дивитимемося кіно, а потім підемо у цілодобовий магаз випити кави з автомату і купити чогось солоденького. А вже вночі ми підемо гуляти з Трішею, у дворі вже нікого не буде, я гойдатимусь на гойдалці з плеєром у вухах, а він вчитиме собаку чогось там НЕ робити. Потім ми падатимемо в сніг і зариватимемося в нього, а Тріша буде нас звідти відкопувати саме так, як вміє тільки вона. У ліжку ми згадаємо, як файно було вчора трахатися накуреними і заснем із думками про завтра… А завтра буде іншим, бо в ньому буде щось на кшталт фотосесії, першої у моєму житті =)

Навіщось

Навіщо я все ламаю, адже я так довго виношувала, вигодовувала і виховувала свої плани та рішення щодо мого нового життя. В ньому вже розплановані найголовніші події, правильно розставлені акценти, а в пріоритеті — родина та сімейний затишок. Я знаю, коли коханий запропонує мені вийти за нього (приблизно, звісно); запланували вагітність на березень (ще треба все порахувати — дні циклу, Місячну добу, аби не втрапити на піст чи на «сатанінтський» день і т.д. і т.п.); я знаю, коли народить моя собака і впевнена, що у лютому поїду на Батьківщину, а в січні приїде до мене тато. Я знаю, що мій День народження ми святкуватимемо у Пітерському аквапарку; я знаю, що не просто так переїхала сюди… назавжди, моє рішення було остаточним і єдино правильним, бо я впевнена у своїх почуттях до людини, що зі мною. Я можу скласти на нього усі свої обов*язки, плани, відповідальність і нам обом буде комфортно. Я в усьому впевнена.

Але я все ламаю своїми мріями про іншого, своїм нестримним  бажанням просто сексу із тим іншим. Боже, я чекаю нагоди аби потрахатися з тим…іншим. Безглуздя, він сниться мені ночами. Безглуздя, я уявляю його того, іншого, коли коханий пестить і трахає мене. Безглуздя якесь, я мрію про нього.

Це минеться, просто йди з моєї голови та перестань мені снитися.

Вчора

Не знаю! Це, мабуть, тупо, але я хочу розповісти про своє вчора. Ми прокинулися близько дванадцятої, а о другій я вже мала бути на кастингу снігуроньок. Сходили в душ, поснідали бутербродами та гофрами з шоколадом (я нагріваю їх у мікрохвильовці), Стьопка вигуляв собу, я намалювалася і ми вийшли на вулицю… Морозяне Пітерське повітря за пару хвилин зробило з нашими тілами щось підступне і тепер було важко рухатися, щоки горіли, а очі невпинно і нервово шукали підходящу маршрутку. Нащастя, таксі під*їхало досить швидко і ми добралися до першого з пунктів, відвідування котрих було на сьогодні заплановане. І то був «ремонт мобільних телефонів». А справа в тому, що мій корбі дуже постраждав, коли Стьопка витягував із нього зламану білайнівську сімку і тепер ми мали викласти півтори штуки рублів за ремонт самсунга. Тьотя за стійкою попросила сімку (а я не хотіла її вставляти, бо мені відразу би почали дзвонити — купа рекламних агентств вже кілька тижнів переслідували мене), увімкнула телефона і, певно, трохи висіла на ізмєну, побачивши на екранчику «Привіт, Рись!». Вона хотіла щось зробити, кудись натиснути, аби перевірити, чи все працює, але меню було прописане невідомою їй мовою — українською. Вона досить довго трималася, але таки спитала «а на каком ета язикє?» Відповіді вона, ясне діло, не отримала, я забрала в неї телефон і побачила, що немає мережі. Блядь, знову якась лажа — ми і так поспішаємо, а тут ще ця краля… Телефон тупо не муг упіймат жодного сигналу і зателефонувати нікому я, відповідно, теж не могла. Виявилося, тьолка просто не правильно всунула сімку і ми задоволені рушили до метро. Їхавши до кінцевої (Приморської), ми вели розмови на тему дитятка, вагітності (що ми її плануємо), знаків Зодіаку та імен людських. Приїхавши на місце призначення, ми швидко зорієнтувалися в який бік нам варто йти і, дішовши, побачили, о за адресою Беринга, 27 розташована величезна будівля і де тут той офс дідів морозів — видно не було. Я зателефонувала за номером, котрий мені був присланий Вконтакті, але там відповіли, що я не туди попала — лишалося покладатися на власні сили і ми продовжили пошуки: питалися в адміну салону краси, в продавця автомобільних шин, у викладачів школи іноземних мов і купу перехожих про фірму з організації новорічних свят, але ніхто не знав про таку. І ми рушили назад — до метро. По дорозі сфотографувалися біля симпатичного мостика, все біле, закидане снігом — мені здалося, дуже гарно.

Потім походили навколо самої станції у пошуках Кофе Хауз — у нас був флаєр, що дозволяв взяти іще одне горня безкоштовно. Але нічого путнього не знайшли, зайшли лише у пару магазинів, потім спустилися до метро і поїхали на інший кіець міста в район із гордою назвою «Сосновая поляна» або просто сосняра. Вечоріло і я потроху розчаровувалася у цьому дні — єдиному спільному вихідному, по дорозі ми зайшли в магаз, купили спаржі, заварної кави та чогось солоденького і завалили до Стьопиних батьків. Там все було спокійно та, навіть, якось мертво — кожен у цей недільний день займався тим, чим і завжди — мама слухала касику у своїй кімнаті, тато — дивився телевізор у своїй, брат лежав на ліжку та теж втикав у ящик в іншій кімнаті, а поруч із ним сиділа його дівчина і грала у свою улюбленну гру на компі. Ми посмажили спаржі, нагло зжерли її всю, напилися кави, трохи посиділи, потанцювали, полаялися (всі сиділи по своїх нірках, поки ми тусили на кухні) і пішли надвір. Зателефонували Паші сприводу придбання трави чи гашу — все було глухо. Дійшли до Пєні, потусили хвилин 15 біля його під*їзду, домовилися про зустріч якось на днях і пішли на маршрутку — було темно, багато автобусів проїжджало повз нас, не зупиняючись, зупинилася якась маршрутка і виявилося, шо то був найвдаліший з усіх можливих варіантів — на ній ми могли доїхати просто до метро «Ленінський проспект» без пересадок, куди й планували завітати цього вечора. Там поруч є ТЦ «Французький Бульвар», а там є Кофе Хауз, а у нас, як я вже казала, флаєр. Доїхали, зайшли у косметичний магазин, поприскалися парфумами, я намалювала губи помадою-тестером і ми рушили далі — до наступного випадкового магазу. В Бі Фрі я натрапила на круті чоботи на підборах фіолетового кольору і коштували вони лише… 500 рублів! То на гривні — десь 125. Взагалі ні про що, тож ми взяли їх, не задумуючись. Зателефонував Паша і повідомив, що трава уже є (точніше, гашиш), я вомвила Стьопку сьогодні ж її й забрати і, як буде бажання, сьогодні ж і покурити. Ми рушили додому на маршрутці, погуляли собаку, я перевдяглася, зайшла Вконтакт швиденько подивитися, чи додався Юру до мене в друзі (ні) і ми пішли на трамвай, аби вже вдруге за сьогодні їхати у сосняру. Паша чекав на нас в кафе «Крістал», там було темно, але доволі затишно; столики обставлені претензійно — гарний посуд та білі скатертини, якщо б не шансон, що горланив на всю кафешку, то там було б навіть нічого. Паша із друзями пили пиво та гризли чіпси — коротше, готувався до армії (за тиждень його, нарешті, мали забрати). Стьопка простяг руку аби привітатися і сам не помітив, як в руці вже опинився гашиш. Коханий віддав гроші, взяв номер іще одного бариги (адже Паша скоро служитиме) і ми знову опинилися на вулиці і тепер рушили на іншу трамвайну зупинку, пройшовши через засніжений темний парк. В трамваї ми мріяли про гарячу ванну (ми планували курити просто в ній), місо-суп, котрий чекав на нас в холодильнику ще з учора, в безі було повно солодкого і ми подумали, що варто скачати якийсь фільм, а потім зайнтятися сексом, мені то завжди подобалося робити накуреній. На ділі все відбулося не зовсім так — ванни не було, лише багато їдла, бгато чаю, багато відеоприколів (точно памятаю, була адская бєлка та збірка лаж у прямому ефірі), багато сексу, багато мрій та фантазій, багато розмов ні про що і трошки (20 хвилин) фільму «Милі кості». Спали ми добре, зранку (ну, десь об одинадцятій, Стьопка пішов на роботу, а я погодувала собаку і засіла за комп і ось тепер уже третя дня, а я ще навіть зуби не чистила…

сумніви щодо себе

Ми сиділи на кухні, окрім мене з дівчаток було ще двоє — американки (одна з котрих взагалі-то з Баку). Хлопчики сиділи напроти нас та, звісно ж, вийобувались. Переді мною — розповідями про свої грандіозні плани та вишукані (вигадані?) факти зі свого життя, а перед американочками, через незнання англійської,  жестами, короткими фразами, що я їх перекладала, рухами та поведінкою в цілому. Одного з тих хлопчиків я спочатку трошки стрімалася — мені багато про нього розповідав власник хостелу, у якому ми зараз тусили. Але потім все було круто, я поставила того хлопчика на місце (у крайньому випадку, мені тк здалося), ми курили гаш і сперичалися про китайців. Американки також накурилися і, здається, почали розуміти російську. Коли плюшки були скурені, а в голові та на язиках почали з*являтися дуже дивні, складні та веселі картинки, слова та події — на кухні увійшов він — загадковий гарний та хворий — Юра, власник хостелу. Я, як ні як, була на роботі а тому, мабуть, накурюватись було не дуже коректно з мого боку. Юра вдивлявся у наші обличчя, мені здавалося, я поводжуся досить природно, коли він підійшов, схилився та промовив: пішли, покажеш, шо ти там написала, я зрозімти нічого не зміг. А написано «там» було про тих, хто телефонував та заходив, а таких було аж троє. Один — америкос, що припхається сьогодні близько десятої вечора і протусить у нас дві доби. Друга — просто тьолка якась, подзвонила, питалася Юру і питалася, чи я Аня. Третя — теж тьолка, котра поклала 50 р на стіл і просили повідомити про це Юру. Я і повідомила про все, але сказала ще багато чого зайвого, здається, я так нервувала, що в мене дрижджав голос. Не знаю, чого то — може, бо він мій роботодавець і мене мучить сумління — якщо він платить бабло, то я маю щось робити, а не сидіти по кіька годин із його знайомими та гостями, жерти їхнє їдло та курити їхні плюшки. Але мій накурений мозок не міг мені сказати, що саме я маю робити на цій роботі. Перед Юрою було соромно і ніяково ще тому, що… я думала лише про секс, коли розповідала йому про це все. Я уявляла, як він пестить мене в одному з номерів хостелу і мене від самої себе нудило. Звіт було здано, я повернулася до усієї братії, а коли частина пішла (америкоси їхали до Москви), а до решти прийшли законні тьолки, то я вирішила хоча б щось зробити за ці 12 годин — поклала в туалетні кімнати папір, почистила смітники, помила підлогу, попилососила в одному з номерів. Мене потроху відпускало і я продовжувала мріяти, розмовляючи із коханим по телефону — ми мали зустрітися біля метро після моєї роботи і піти десь попити кави. Але вже було запізно, десь близько дванадцятої, тож шансів ставало все менше. Юра вийшов із кімнати і ходив туди-сюди, щоразу лякаючи мене і дивуючись, чого то я лякаюся. «Чого ти лякаєшся?» — спитав він. «Не знаю!» — відповіла я, він заплатив мене 800 р за сьогоднішній день, я перемоталася шарфом, побажала вилікуватися і вийшла з приміщення. Ні з ким не прощалася. Юра зачинив двері, він був такий, як завжди — спокійний, усміхнений, трохи невпевнений та до біса сексуальний. До нього сьогодні приїхала дівчинка з Москви і він цілий день провів із нею у номері, а я мала виконувати його обов*язки — тобто підтримувати хостел у більш-менш нормальному стані (аби тут було придатно для життя) і стежити за гостями. Я йшла до метро по Невському і мені бул так добре… Я уявляла, як настане 19 грудня  і я знову прийду сюди на роботу десь близько одинадцятої чи дванадцятої ранку і спитаюся в Юри: хто сьогодні має приїхати, чого кликав? А він відповість, що ніхто і ми підемо на кухню, накуримося та будемо кохатися, спати та їсти на кухні та в номерах. Про таке от я мріяла і тепер мені дуже соромно за те.